Материк ендеміків

   Австралія відокремилася від стародавнього материка Гондвани раніше, ніж інші материки. Тривалий час вона майже не мала зв'язку зі світом. Цим пояснюється унікальність її рослинності і тваринного світу. Тут виникло багато ендеміків – своєрідних видів рослин та тварин, які не зустрічаються в інших куточках земної кулі. Більше того, на материку збереглася велика кількість представників органічного світу, які існували на Землі 50 млн. років тому. Перші європейці ніби потрапили у величезний заповідник з незвичайними видами рослин і тварин. Хоча за видовим складом органічний світ Австралії набагато поступається іншим материкам, за винятком Антарктиди, але 75 % рослин материка зустрічаються тільки на території Австралії, тобто є ендемічними видами. 
     Панівною рослиною є евкаліпт. З кожних чотирьох австралійських дерев три — евкаліпти. Евкаліптів в Австралії близько 600 видів. Окремі з них дуже великі (до 100 м заввишки і 10 м завтовшки), інші низькорослі, у вигляді чагарників. В одних видів евкаліптів кора звисає лахміттям, в інших, навпаки, гладенька, а є евкаліпти із «залізною» жорсткою корою. Голубувато-сіре листя евкаліптів надає лісам трохи сумного вигляду, в них майже немає яскравої соковитої зелені. Навіть у найсухіші періоди ці дерева не скидають свого листя, а повертають його ребром до сонця.

     Значні простори Австралії вкриті пустелями. Але місцеві пустелі незвичайні. Вони вкриті густими заростями з колючих акацій і евкаліптів, крізь які треба продиратися з сокирою. Ці зарості називають скребом. Поширений він переважно на південному заході і півдні Австралії, в основному на вододілах. Земля під скребом покрита ріденькими пучками посухостійких трав.

     Відносне багатство рослинного покриву австралійських пустель пояснюється наближенням до поверхні підземних вод.
     В невеликій за площею смузі лісів в Австралії трапляється дивне дерево баньян. Його називають деревом-удавом. Насіння цього австралійського родича фікуса дерева затримуються на гілках інших дерев і проростають прямо на них, пускаючи коріння вниз і чіпляючись ним за дерево-господаря. Із насінини утворюється бульба, схожа на картоплину. Від цієї бульби вниз спускаються корінці і закріплюються на землі. Дуже швидко дерево-господар обплутується сіткою коріння баньяна настільки, що виявляється задушеним. І тоді баньян займає його місце під сонцем і виростає у велетенське дерево.

     Тваринний світ зовсім не схожий на тваринний світ інших материків. Це — країна сумчастих тварин, яких тут 600 видів. Малята сумчастих народжуються дуже маленькими і мати доношує їх у сумці — шкіряній складці на череві. Характерною сумчастою твариною є кенгуру. Тут можна натрапити на великих кенгуру (до 3 м заввишки), а можна побачити і карликових тварин, розміром до 30 см.

     У ХVІІ ст. голландські моряки, що висадилися на берег невідомого материка, побачили дивних істот. Повернувшись на батьківщину, вони розповідали, що ці істоти мають зріст, як у людини, пересуваються стрибками, як жаби, є двоногими, як птахи, а голова у них, як у оленя. Лише у 1770 р Джеймс Кук та його супутники підстрелили і детально описали кількох таких тварин. Коли мандрівники питали у аборигенів про назву цих істот, ті, не розуміючи іноземних мов, говорили “кенгуру”, тобто “вас не розумію”. Ці слова й сприйняли як назву тварини. 
      Кук не помітив найдивовижнішої ознаки кенгуру – сумки на череві, у якій тварини виношують своїх недорозвинених малят, які є занадто маленькими і безпомічними. Наприклад, у велетенського кенгуру, що має зріст 2 м, дитинча народжується довжиною 3 см. Воно саме не може навіть смоктати молоко. Самиця садить дитину у сумка, в яку відкриваються отвори молочних залоз, і вприскує їй в рот молоко. У сумці немовля розвивається 8 місяців. Пізніше дитина може інколи залазити до сумки матері, захищаючись від небезпеки.
       Учені поділяють кенгуру за розмірами на дрібних (кенгурові криси), середніх (валлабі) та великих. Найбільший серед сумчастих тварин великий рудий кенгуру досягає висоти 213 см, а ваги 85 кг. 
     Кенгуру є рекордсменами за стрибками у довжину – 10 м. Ці тварини здатні й високо стрибати. Відомі випадки, як під час полювання кенгуру перестрибували через голови людей, а інколи й долали перешкоди висотою 3,1 м. Справді, коли кенгуру несуться саваною, вони нагадують зграю птахів, що низько летять.
    В евкаліптових лісах на деревах живе сумчастий ведмідь коала, невеликий звір довжиною 60-80 см і масою до 16 кг. Має круглу голову з великими вухами. На лапах – довгі кігті, якими чіпляється за стовбури дерев. Вдень коали нерухомо сидять між гілок, а вночі пересуваються, жуючи листя евкаліптів. Самиця раз на два роки приносить дитинча, яке виношує у сумці 6-7 місяців, а потім ще довго його носить на спині. Якщо у коали відбирати їжу, вона плаче та витирає лапами морду, як людина.

     На Тасманії живе лютий хижак – сумчастий диявол, якого же називають “лісовим драконом”. Він має гострі зуби і міцні кігті. На полювання виходить вночі, хоча живиться переважно мертвечиною. Він настільки ненажерливий, що здобич з’їдає повністю, не лишаючи ні шматочка.

     Сумчасті медоїди менші за мишей. Їх довжина 7-8 см, хвіст – 9-10 см, маса 13-17 г. Це єдині з сумчастих, які харчуються пилком, злизуючи їх язиком, як пензлем. Довга мордочка слугує трубкою для втягування нектару. Не зважаючи на назву меду не їдять. Живуть на деревах у гніздах. Народжують до 4 дитинчат, які важать 2-6 мг. У сумці вони сидять до 8 тижнів.

         Друга пануюча група тварин Австралії – це примітивні яйцекладні ссавці. Вони виводять малят з яйця, як птахи, а вигодовують їх молоком, як ссавці. Такими тваринами є єхидна і качкодзьоб.

         Багато в Австралії унікальних великих птахів. Казуар – дуже великий нелітаючий птах: його маса досягає 50-100 кг, зріст 1,5-2 м. Тому казуар – другий в світі за розмірами (після африканського страуса) птах. Самиці більші за самців. Ноги сильні. Внутрішній палець має кинжалоподібний кіготь довжиною до 12 см, яким казуар може вбити. Добре бігає, розвиваючи швидкість до 50 км/год. Вміє плавати. Стрибає до 1,5 м у висоту. Живиться грибами та плодами. Самиця відкладає 3-6 яєць, масою 500-650 г кожне. Їх протягом 2-х місяців насиджує самець. Він же піклується про пташенят. Казуари живуть у лісах північного сходу Австралії та на острові Нова Гвінея. Назва птаха у перекладі з мови папуасів означає “рогата голова”. Завдяки “рогу” на голові казуар продирається крізь підлісок під час бігу та розгрібає опале листя у пошуках їжі. Харчується фруктами, грибами, комахами, зміями, молюсками, жабами. Ковтають камені для перетирання їжі у шлунку. П'ють багато води. Живуть 12-19 років, у зоопарках доживають до 40 років. Казуар може бути небезпечним для людини, хоча лише під час самозахисту. Перед нападом займає загрозливу позу: підіймає пір'я, нахиляє до землі голову, надуває шию, тіло тремтить. Потім птах б'є обома ногами. М’ясо казуара приємне на смак.

     Символом країни, зображеним на її гербі є ему. Це третій за розмірами птах світу, який зовні нагадує африканського страуса. З піднятою головою зріст птаха складає 1,5-  2 м. Зазвичай ему важать 32-36 кг, але зустрічаються екземпляри вагою 54 кг. Крила ему недорозвинені, тому він не здатен літати. Але має міцні ноги. По рівнині може птах може бігти зі швидкістю 50 км/год. Пір’я ему некрасиве. Його використовували аборигени для виготовлення взуття та мітелок.

     Цікавими за поведінкою є сміттєві кури. Вони не насиджують кладку, а відкладають яйця в купи гниючого лісового листя або у пісок. Температура всередині такого “інкубатора” зростає до +35ºС. Самець періодично занурює голову в середину такого гнізда і перевіряє температуру, а потім знімає чи добавляє листя або пісок.

     Після заселення материка європейцями з'явилися нові види рослин і тварин, що були завезені переселенцями і поширилися по території Австралії, відтіснивши корінних мешканців, що в деяких випадках призвело до екологічних проблем. Так, завезені європейцями лисиці та горностаї знищують рідкісних представників місцевої фауни.
     Справжнім лихом стали кролі, яких завезли у 1859 р. До кінця століття вони заполонили материк, спустошуючи посіви, фруктові сади, а головне — пасовища для овець. Кролів почали знищувати. Війна з кролями триває і досі.